Чому мешканці Ворожби не покидають прикордонне місто

Любов Сітак

21 Чер 2025

Скопіювати посилання

Ворожба – прикордонне місто на Сумщині, розташоване менш ніж за 10 км від кордону з росією. Зараз тут лишається близько тисячі людей. Дітей немає.

Ми побували у місті, коли Червоний Хрест, міська рада та поліція буквально вмовляли людей виїхати із небезпечного прикордоння. Вони обходять будинки, розповідають людям про евакуацію, залишають контакти евакуаційних екіпажів.

У травні Ворожба щодня зазнавала обстрілів. Нині, за словами місцевих, стало відносно тихіше. Тому люди повертаються: на роботу, до господарства, просто додому. Про це та більше – у новому відео Кордон.Медіа.

Зазвичай у своїх відео ми показуємо, як живуть прикордонні села, міста, як відбувається евакуація, а сьогодні приїхали, щоб походити по будинках і показати, як відбувається цей процес, коли людей закликають евакуюватися.

Разом з Червоним Хрестом міською адміністрацією і поліцейськими ми будемо ходити по хатах й інформувати людей про евакуацію. Власне, так і відбувається дворовий обхід.

«З 5 травня ми спочатку проводили евакуацію родин з дітьми та маломобільних людей. Наразі на території міста Ворожба дітей немає», – говорить начальниця служби у справах Ворожбянської міської ради дітей Майя Деркачова.

Починаємо обхід. Заходимо у під’їзд багатоквартирного будинку. У першій квартирі, куди вдалося достукатися, жінка від евакуації відмовляється. Говорить, що неповнолітніх дітей у неї немає, а в разі настання крайньої потреби вони з чоловіком виїдуть до родичів. Втім, не зараз.

Жителька іншої квартири розповідає, що вони вже евакуювалися, але періодично приїжджають додому, бо мають посаджений город, який треба обробляти.

Люди є далеко не в усіх квартирах, але ті, хто залишився у місті, евакуюватися поки що не планують.

Втім, якщо вони все ж таки надумають це зробити, то можуть звернутися до відповідних служб. Інформація про це є у буклетах, які роздають людям поліцейські й представники Червоного Хреста.

Територія біля будинків вражає доглянутими клумбами і зовсім не скидається на повністю покинуту людьми. Тут все таке чисте й гарне. І це – ще одне свідчення того, що, навіть виїхавши, багато хто періодично повертається у рідний дім, хоча б на якийсь час. Люди обробляють свою землю, свої городи, а також підгодовують своїх та сусідських котів і собак, щоб ніхто не залишався голодним.

Місцеві кажуть, що у місті стало тихіше, обстріли вже не такі інтенсивні.

«Весь наш будинок був пустий, лише одна 90-річна жінка залишалася. Та ще коти й собаки – у нас 2 собаки в домі й 7 котів. А зараз люди, хоч і тимчасово, але повертаються», – розповідає нам місцева мешканка.

Пані Людмила, жителька Ворожби, розповідає, що теж виїжджала в Суми у травні, коли посилилися обстріли, але зараз повернулася:

«Робота зобов’язує. Я на залізниці працюю, дистанційна робота у нас не вітається. А без роботи зараз – ніяк… А ще в мене – 4 кота».

Окрім роботи і котів, у Людмили тут ще город і квіти. Усе акуратне, доглянуте.

«Оце ось моє хазяйство, – говорить жінка, показуючи нам город. – Тут ромашки, тут малина, огірки і так далі… Робота відволікає від поганих думок».

Далі йдемо у приватний сектор. Чоловік, якого зустріли на вулиці, розповідає, що його хата розбита, в ній немає даху. Його дружина з пораненнями лікувалася в обласній лікарні. Сам же він працює електриком, тож евакуюватися наразі змоги не має, бо боїться втратити роботу.

«Якщо так складеться, що хочете виїхати, а самі не можете, кличте на допомогу», – говорять чоловікові представники Червоного Хреста та поліцейський, вручаючи йому буклет з телефонами, за якими можна звертатися в разі необхідності.

Спілкуючись з місцевими, бачимо, що, повертаючись у Ворожбу, люди мають на те кілька причин. По-перше, кажуть, що значно зменшилися обстріли. По-друге – багато хто боїться втратити роботу. Ну й, звісно, – городи: у багатьох посаджена картопля, овочі, зараз саме час, щоб за всім цим господарством доглядати.

«Здоров’я немає зовсім, мабуть, вже небагато мені залишилося. Нікуди їхати не буду», – каже Віктор – літній чоловік, до якого з пропозицією евакуюватися приходять вже не вперше.

На подвір’ї у нього ходять курочки, і вже зроблений запас дров на зиму. Чоловік говорить, що залишився сам-один, без своєї родини, бо дружина й син у нього померли.

На цій вулиці багато і зовсім порожніх будинків, з яких виїхали господарі. У деяких гавкають собаки, але навіть наявність тварин в домі не означає, що там є люди. Трапляється, що своїх тварин вони просто покидають.

Але більшість все ж таки дбає про своїх улюбленців.

«У мене є куди їхати – і у Вінницю, і в Дніпро, і до Німеччини. Але ж як не хочеться нікуди з дому їхати, якби ж ви знали… Та й куди я своїх тварин подіну – у мене і собаки, і коти, і курочки…», – каже мешканка одного з будинків.

Процес дворового обходу насправді складний і набагато довший, ніж сама евакуація, тому що треба ходити по будинках, по квартирах, чекати, поки люди відчинять, з кожним спілкуватися. Якщо люди відмовляються евакуюватися, потрібно написати відмову, для цього потрібні дані паспорта, тому все займає достатньо багато часу.