Родина з Рясного пережила окупацію й почала життя з нуля

29 Січ 2026

Скопіювати посилання

Коли в сусідньому селі Грабовське за 4 кілометри від Рясного окупанти викрали людей, страх не побачити дітей переважав, і вони евакуювалися. Наприкінці грудня 2025 року Надія та Володимир стали вимушеними переселенцями. Все, що вони наживали протягом чотирьох десятиліть, довелося покинути на прикордонні. Спакувавши життя в кілька мішків, подружжя евакуювалося в Суми з екіпажем поліції “Білий янгол”.

Про те, як родина опинилася в окупації у 2022 році та як зараз живуть в центрі для ВПО, читайте далі в цьому тексті.

Два мішки одежі

Ця родина прожила в Рясному разом 43 роки. Як і більшість односельців, тримали худобу, птицю й саджали город. Тепер вони шкодують за качками, які залишилися вдома, та за продуктами в погребі.

“Погріб під зав’язь – і картопля, і закривачки. Порізали качок – зробили мʼясні консерви.. Все там залишилося. Та ось-ось там [у Рясному – ред.], може, все заспокоїться… Нічого не забрали, все залишилося в хаті: і пральна машинка, і бойлер, і генератор, інструменти… Два мішки одежі кинули, і…”, – розказує чоловік.

Уже не вперше родині доводиться виїжджати з Рясного. У березні 2025 року Надія та Володимир їздили у Великий Бобрик до доньки, яка евакуювалася з Рясного з дітьми. Та згодом подружжя повернулося додому, а донька з Великого Бобрика виїхала на Полтавщину, бо дбала про безпеку малечі.

“Нада електріка”

Чоловік пригадує початок повномасштабного вторгнення. Тоді він не вірив, що в їхньому селі почнеться війна, та ще й затягнеться так надовго. 8 березня 2022 року росіяни зайшли в Рясне й залишилися там, а до цього лише повз проїжджали колони ворожої техніки.

“Мені доводилося з ними [військовими рф – ред.] спілкуватися, енергетиком був, а їм світло треба… А тепер прямо по хатах бʼють”, – пригадує Володимир.

Надія говорить, що боялися за себе, дітей та онуків. Кожного дня росіяни з автоматами приходили до будинку Шаповалів зі словами: “Нада електріка”.

Згодом у магазинах почали закінчуватися продукти. Жінка згадує, що військові рф пропускали машину з білим прапором, яка привозила хліб. Усе інше завозили з росії. Коли ворожі війська вийшли з Рясного наприкінці березня, то Володимир думав, що це вже кінець війни.

Дім розміром з кімнату

Уже понад місяць Шаповали живуть у Центрі для ВПО. Тут перебуває багато їхніх односельців, яким немає куди їхати. Надія також додає, що вони знайомляться з іншими, разом обговорюють останні новини, пліткують і дивляться телевізор. У цьому місці їх годують, дають гуманітарну допомогу й проводять різні заходи, зокрема й психологічні.

Їхній дім тепер – центр, схожий на гуртожиток. У ньому в кожної родини своя маленька кімната. Тут стоїть два ліжка, а між ними стілець, який використовують як стіл – зберігають під рукою солодке й воду. Підвіконня слугує холодильником для напоїв і полицею для газет, окулярів, посуду та інших дрібниць.

Для всього свій окремий куточок. У ногах ліжка вільного місця немає, там складені кілька сумок із речами переселенців. Їх не розкладають, бо немає куди. Усі мешканці центру одягнені в теплі светри й жилетки. Через російські обстріли в місті введені графіки відключень світла, на вулиці низька температура, тому в кімнатах холодно.

Намагаюся зачепитися за деталі в кімнаті, помічаю жіноче пальто, яке висить на гвіздку на стіні, питаю про нього в Надії. Жінка сміється, пояснює, що знайшла його серед речей, які люди приносять для ВПО. Шаповали взяли з дому лише теплі речі, а це легеньке буде на весну.

Наступним помічаю журнал з кросвордами й запитую, хто їх розгадує. Після цього подружжя наче оживає: вони починають говорити охоче й навперейми.

“А що залишається робити? Та то дід у нас грамотний, а мені… Хоть би де суп варить або борщ. Оце б зараз котлет гарячих насмажила…”, – усміхається Надія.