«Думав, що ногу відірвало»: боєць 3-ї ОШБр пережив 15 операцій і повернувся у стрій
Його війна почалася з добровольчого підрозділу, а продовжилася у лавах 3-ї окремої штурмової бригади. Руслан із позивним «Руля» пройшов через важкі бої під Авдіївкою та на Харківському напрямку. Після серйозного поранення ноги лікарі прогнозували ампутацію, але кінцівку вдалося врятувати. Попри 15 проведених операцій та прогнози медиків про повне списання, він повернувся до побратимів, став інструктором і навчає бійців виживати на полі бою.
Родом Руслан з Конотопщини. Спочатку воював в одному з добровольчих підрозділів, а вже з літа 2023 року приєднався до легендарної «Трійки» – 3-ї ОШБр. На фронт потрапив у лютому 2024 року, був штурмовиком. До Авдіївки його рота заїхала 9 лютого.
«Весь другий взвод уже був на коксохімічному заводі. Ми посиділи ніч і вже під ранок вийшли на передові позиції. Там був повний хаос, летіли КАБи, ми точно не знали, де противник, тому що він вже був усюди. От і тримали там оборону. Я там пробув шість днів…», – згадує Руслан.
А далі – контузія, евакуація побратима «Гулівера», у якого було важке поранення ноги і накладений турнікет. Разом з «Гулівером» тоді евакуювали і «Рулю».
Перед цим ще довелося відбивати штурми росіян на позиції, що називалася «Олімп». Туди весь час летіли ворожі КАБи та снаряди. Коли ситуація стала критичною, командування надало наказ відійти.
«Думав, що ногу відірвало повністю…»
Важкі бої були й на Харківському напрямку. Під час одного з боєзіткнень «Руля» отримав серйозне поранення – його буквально прошило автоматною чергою:
«Він (противник – ред.) випустив чергу прямо в мене. Одна куля залетіла у бронежилет, ще одна знесла каску, і ще одна розламала навпіл автомат. Ще куля влучила в ногу, в стегно, виламала там все».
Руслан говорить, що спочатку подумав, що ногу відірвало повністю. На нього вже йшов російський кулеметник, щоб добити:
«Я підіймаю автомат – а в руці у мене тільки рукоятка залишилася. Думав уже, що – все, закінчилася моя війна…»
Але тоді його врятував побратим, який двома пострілами в голову вклав ворога.
Руслан говорить, що те, що відбувалося тоді на полі бою, було ретельно спланованою операцією, яка спочатку йшла дуже успішно. Але потім ситуація стала вкрай критичною, бо ворог спрямував на них усі можливі засоби ураження, і допоміжні фаєртіми (вогневі групи – ред.) з бійцями просто не могли підібратися на допомогу:
«Прилітали дрони, прилітали міни, було багато трьохсотих».
15 операцій за 2,5 місяці
Разом з іншими пораненими «Рулю» евакуювали з тієї посадки. У стабпункті в Боровій йому одразу поставили апарат Єлізарова і повезли до Харкова, де сказали, що ногу, скоріш за все, доведеться ампутувати, бо стегно було повністю розірване.
Тоді боєць звернувся до бригадної патронатної служби, і там йому пообіцяли знайти лікаря, який зможе врятувати ногу. І вже за дві години лікаря дійсно знайшли. Далі були 15 операцій у Києві, проведені за два з половиною місяці. Ногу зібрали докупи, і, вже коли познімали шви, відправили Руслана додому, де він пробув близько трьох місяців.
Не хотів бути «списаним», повернувся у стрій
Коли боєць проходив ВЛК на продовження лікарняного, йому казали, що з такою травмою його повністю спишуть. Але Руслан мав зовсім інші плани:
«Ото я й вирішив не проходити знову ВЛК, а просто повернутися в частину. Узгодив з командиром, чим я буду займатися, і повернувся».
Зараз він – інструктор роти, тренує і новобранців, і тих, хто вже побував у боях.
«Кожного дня стараємось, щоб виживаність на полі бою ставала набагато вищою», – запевняє Руслан.
«Здавайтеся! Нас тут 40 чоловік», – кричали противнику троє бійців
Розповів «Руля» і про одну ситуацію, що сталася на Харківському напрямку, у так званому Сигаретному лісі. Тоді наші воїни втратили позицію, намагалися її відбити, і під час контрштурму була інформація, що росіян там десь 15-20, але потім виявилося, що їх набагато більше, бо постійно підходило підкріплення, – біля 50-ти.
Наших же на той час було 14: два фаєртіма по 5 людей і 4 бійця з позиції. Противник просто накривав шквальним вогнем, не даючи жодної можливості зайти підкріпленню. Отримали поранення і загинули побратими Руслана, а сам він був контужений.
Ситуація ставала критичною, але нашим воїнам, яких тоді залишилося троє, вдалося придавити противника кулеметним вогнем: росіяни забилися у бліндажі й нори.
«Ми почали їм кричати: «Здавайтеся! Нас тут 40 чоловік!» Потім нам на допомогу прорвалися друг «Фін» і друг «Містер», вони нас посилили. І потім один з бліндажів здався», – розповідає «Руля».
Наші воїни думали, що росіян там не більше трьох, але, коли вони почали вилазити й здаватися, виявилося, що їх там було 15!
Ті ж бліндажі, з яких росіяни намагалися відстрілюватися і не захотіли здаватися, були закидані гранатами й знищені. Всіх полонених з поля бою евакуювали, позицію відбили і потім на ній закріпилися.
Портрет ворога: від гарматного м’яса до вмотивованих профі
За час перебування у війську Руслан бачив різного противника. Говорить, що російські військові дуже різняться: є ті, яких пригнали під тиском, і вони йдуть не воювати, а вмирати. Але є й сильні та вмотивовані, які не здаються і ведуть бій до кінця:
«Все залежить від підрозділу, від мотивації, від людей. Так само, як і в нашій армії».
10 діб безперервних накатів та рота вбитих росіян
Згадує Руслан також події в Орлівці, що біля Авдіївки на Донеччині, де хлопці тримали оборону неподалік від коксохімічного заводу.
«Спочатку зайшли ми туди всією ротою, і на підсилення – суміжна рота нашого батальйону. Дуже сильні хлопці, без них би оборона не трималася. Накати п*дарів йшли безперервно. І наш побратим 3D (він вже загинув) дуже багато їх поклав там, майже рота вбитих лежала».
Упродовж 10 діб росіяни намагалися полем пройти в тил і відбити наші тилові позиції. Якби так сталося, то українські військові не змогли б вийти з передових позицій у випадку ротації чи відкату. Тож ця позиція, на якій тоді був і Руслан, була дуже важливою. І вони її втримали. За ці 10 діб нашим захисникам вдалося знищити близько 40 росіян.
«Звісно, шкода, що їх там ще десятки змогли втекти, але в оточення вони нас так і не взяли», – каже «Руля».
А вже за 10 днів відбулася ротація, і хлопці змогли вийти, відпочити й готуватися до нових задач.
Читайте також:
«Втік» додому, щоб воювати: як юнак із Сумщини став бійцем елітної бригади
Буферна зона на 20 км: Михайло Драпатий про плани рф на Сумському та Харківському напрямках
«Ну чого ти побігла?»: хто зупиняє рух у Ромнах під час хвилини мовчання
