Хочеш жити – вмій ховатись: як жителі Миропільської громади рятуються від обстрілів з росії
Цей репортаж воєнкори Кордон.Медіа привезли із Миропільської громади, яку росіяни атакували FPV-дронами.
Останні кілька тижнів ворожі війська кошмарять цивільних з сумського прикордоння атаками цих дронів. Уражають ними найбільше школи, амбулаторії, вежі мобільного зв‘язку, іншу інфраструктуру, яка ще вціліла у прифронтових громадах.
Після російської атаки, що сталася кілька днів тому, у громаді дуже багато пошкоджень: знищені всі вежі мобільних операторів, є проблеми зі зв’язком та світлом.
«Один з FPV-дронів прилетів по Миропільському ліцею, потім ще три – у Центр дитячої та юнацької творчості (один безпосередньо у покрівлю, два – по території). Ще один дрон прилетів у покрівлю Будинку культури №1 в Миропіллі, по вежі Київстар і Vodafone – теж 3. Зв’язок є, але він дуже слабенький», – розповідає Олена Шаркова, в.о. голови Миропільської громади.
Хочеш жити – вмій ховатися. Тут, на прикордонні, це особливо актуально: спеціалізованих укриттів у сільській місцевості немає, тож місцевих рятують найпростіші укриття, як то погріб.
У сільраді за сховок слугує перший поверх: кабінети з вікнами убезпечили мішками з піском.
«Благодійна організація «Проліска» привозить нам матеріали, допомагає. Натягуємо брезент на пошкоджені покрівлі. Капітальним ремонтом ми не займаємося, тому що все це – тимчасово, невідомо, що буде…», – говорить Олена Шаркова.
Продавчиня Галина розповідає, що люди приходять скуповуватися до магазину в Запсіллі, в якому вона працює. Попри те, що дорога до села є небезпечною, бо прострілюється росіянами, менеджери замовляють та привозять до крамниці товар. З пекарні у Рибиці привозять навіть свіжу випічку, пиріжки.
Під час повітряної тривоги життя в селі завмирає, у магазині припиняється торгівля, а продавці й покупці відсиджуються у безпечному місці.
«Хліб нам возять, все у нас є, – ділиться жителька Запсілля Тамара. – Але швидкої допомоги тепер в селі немає. Якщо хтось захворіє, чи поранять когось, то треба довго чекати, поки приїдуть. Те ж саме – і з машинами пожежників, їх в селі немає».
Пані Тамара говорить, що попри все нікуди з села не виїжджала і не планує:
«А куди виїжджати? Скотини повний двір, її годувати треба. І тут можна жити. Раніше люди жили, і ми будемо жити. Люди тримають корів, запасають на зиму сіно, ніхто нікуди не тікає. Варення закрили, огірки закриваємо, усе закриваємо».
Жінка насадила багато квітів – і на городі, і у дворі, й біля хати. Показуючи нашій знімальній групі свою садибу, говорить, що дуже любить квіти.
Але найголовніше місце – то, звісно, погріб, тож і він у господині облаштований добре.
«Коли бахне, то хоч малечу сюди приводимо. Бувало й таке, що всю ніч сидіти доводилося. Діти не плачуть. Малий каже: «Гупає!», а другий – віршики про путіна розповідає», – говорить жінка.
До сільської ради щодо евакуації люди не звертаються, говорить Олена Шаркова. Ті, хто виїжджає, роблять це самостійно – їдуть до родичів, або ж знімають житло:
«Наразі я вважаю, що основна маса тих, хто хотів виїхати, і кому було куди виїхати, вже зробили це. Ті ж, хто залишився, евакуюватися не планують. Зараз, принаймні. Тому що нІкуди й нІ за що…»
Читайте також:
“Так гучно вже давно не було” – жителі Великої Рибиці про ворожий обстріл
Без швидкої, пожежників та під обстрілами: як живуть люди у трьох кілометрах від кордону з росією
росіяни з авіації ударили по селу на Сумщині: є поранені та загиблий
