Понад 200 збитих цілей за 4 місяці: як зенітники 117-ї бригади ТРО прикривають небо над Україною
Сергій — кадровий офіцер, який після років у цивільному бізнесі повернувся у стрій. Зараз він – командир зенітної батареї 117-ї бригади територіальної оборони. Його підрозділ лише за чотири місяці збив понад 200 повітряних цілей — від FPV-дронів до «Молній» і дронів-розвідників. У розмові з воєнкором Кордон.Медіа боєць розповів, як змінилася війна з появою масових атак БпЛА, чому на прикордонні є лише кілька хвилин на реакцію та чи реально повністю закрити місто від усього, що летить.
Свій військовий шлях в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну Сергій починав з посади командира зенітно-ракетно-артилерійського взводу, який був тоді на базі бригади. Згодом цей взвод перевели в зенітну батарею: збільшилася кількість особового складу, змінилося озброєння.
Реалії сучасної війни є такими, каже чоловік, що велику роль зараз відіграють дрони. Тому у бійців підрозділу, крім кулеметів, є перехоплювачі – як FPV, так і літакового типу: ними наші воїни збивають ворожі шахеди, «Гербери» й «Молнії». А от по менших «пташках» зазвичай стріляють з іншої зброї.
«По FPVшках бити з кулемета – ну, таке собі. В основному, по них працюємо з автомата або ж помповика. З автомата я їх теж збивав, це можна робити навіть на доволі далекій відстані», – розповідає боєць.
Основна задача зенітників – прикриття особового складу, логістичних маршрутів, захист неба від усього, що запускає ворог.
«Коли ми збиваємо дрон, то ми ж не знаємо, куди саме він був націлений – шахед може й до Польщі долетіти. І наша задача – ось тут його й збити, щоб він не вразив свою ціль», – говорить Сергій.
Раніше 117 бригада захищала небо над Сумами, зараз же перебуває на Донеччині. Хоча частина бригади залишилася на Сумщині, щоб прикривати важливі об’єкти.
Війна дронів: що змінилося з часом?
FPV-дрони, оптоволоконні або без оптики – все це збивають бійці вогневих груп, як правило, або з помпових рушниць, або ж з автоматів. Сергій пригадує, що, коли тільки став командиром взводу, тоді задачі ставилися дещо інші, бо навіть шахедів ще не було. Потім, коли ворог почав застосовувати шахеди, наші воїни навчилися виявляти їх та перехоплювати.
«Звісно, воно все модернізується, ворог постійно вигадує щось нове – практично кожен тиждень чи два все міняється. Але й ми стараємось якось змінювати свої дії, працювати на упередження, бо сидіти на одному місці не можна, інакше програєш», – запевняє боєць.
На війні немає сталих рішень: треба постійно щось придумувати, покращувати те, що є, модернізувати. Навіть отримуючи нове обладнання від виробника, військові весь час працюють над його удосконаленням вже у польових умовах, тому що те, що здавалося ідеальним у процесі розробки, часто не є таким на полі бою:
«І це все ми робимо самі – удосконалюємо трішки, щось поліпшуємо, спілкуємося з іншими підрозділами, щоб щось новеньке дізнатися в них, або ж поділитися своїм досвідом».
«На «гражданці» себе вже не бачу»
Сергій – кадровий військовий: у 1999 році закінчив Сумський військовий інститут артилерії. Прослуживши два роки після випуску, звільнився.
«Я хотів бути військовим, але на той час стан війська був, ну, скажемо так, ніякий. Це була дуже урізана армія, і 327-й механізований полк, в якому я служив в Ужгороді, був розформований», – пригадує боєць.
Після звільнення з армії працював у медіа – в газеті, в журналі, потім почав займатися ремонтом комп’ютерної техніки. З Ужгорода повернувся в Суми, до батьків, і вже тут відкрив свій бізнес і працював на себе.
«До повномасштабного вторгнення я був підприємцем, у мене був свій сервіс по ремонту техніки. Зараз він не працює, ми все закрили», – говорить чоловік.
Щодо того, чим хоче займатися у майбутньому, говорить, що на «гражданці» себе вже не бачить:
«Скоріш за все, після війни я залишусь служити. Змінювати армію і робити її сучасною».
Про мотивацію і «дєдушек»
На питання, що ж мотивує, дає сили щодня виконувати бойову роботу, Сергій відповідає просто:
«Хотілося б, щоб все це швидше закінчилося, щоб люди не страждали. Найголовніше – це життя людей».
Додає, що дуже мотивують побратими, з якими разом несе службу. Серед них є люди різного віку, як молоді, так і значно старші.
«Є і дєдушкі, яким вже ось-ось на пенсію. Сьогодні один уже звільняється – йому 60 років. Але служить на рівні з усіма, всі ті ж самі завдання виконує, і навіть ще молодих може навчити», – розповідає Сергій.
Графіки світла в Сумах – це шок
У Сумах у чоловіка залишилися рідні, а отже, з містом він постійно на зв’язку і в курсі усього, що у нас тут відбувається. Говорить, що планує відпустку, але, читаючи новини, просто не уявляє, як люди живуть за таких графіків вимкнення світла:
«Ото думаю, як з глузду не з’їхати з цими графіками. Бо якось звикаєш до того, що світло постійно є: вдома просто переспав і поїхав, а там, де працюємо, – скрізь генератори, екофлоу. Ти до цього звикаєш, а приїжджаєш у Суми – і для тебе це шок».
Місячний пейзаж: величезні руйнування на Донбасі
Маючи змогу порівнювати, Сергій говорить, що тиск ворога зараз дуже відчувається і на Сумському фронті, і на Донецькому:
«Що тут FPV скрізь, що в Сумах. І там, і там – нальоти шахедів, і постійно б’ють по прикордонню та намагаються знаходити слабкі ділянки».
Втім, на Сумщині воювати було все ж таки легше, зазначає Сергій, бо це – рідна земля, де, умовно кажучи, знаєш кожен кущ. А тут, на Сході, довелося адаптуватися до нових реалій, тим більше, що, коли його підрозділ перекидали на Донбас, фронт там був більш активний, ніж на Сумському напрямку. А внаслідок інтенсивних боїв і атак ворога багато населених пунктів на Донеччині зараз вже більше нагадують якийсь місячний пейзаж – такі величезні там руйнування.
Чи реально повністю закрити місто від усього, що летить?
Коли ворог одночасно запускає з різних напрямків десятки дронів, то збити їх усі – мегаскладна задача, говорить Сергій. Особливо, у прикордонних областях – Сумській, Донецькій, Харківській тощо, де час реакції на повітряну ціль становить орієнтовно 3-5 хвилин і є набагато меншим, аніж в областях, розташованих углиб від кордону.
Але навіть у складних умовах прикордоння українські військові збивають багато з того, що запускають на нас росіяни. Так, лише за 4 місяці підрозділом Сергія були збиті понад 200 цілей противника – FPV-дрони, «Молнії», дрони-розвідники.
Це дуже важливо – збивати не лише ударні БплА, а й розвідувальні, адже вони здатні принести багато шкоди і військовим, і цивільним, наводячи удари на ті чи інші цілі.
«Безпілотники залітають з певних напрямків, а ми стараємося їх бити ще на підльоті, убезпечуючи там самим міста і людей», – каже Сергій.
«Хочеться перемоги, у відпустку – і сім’ю нарешті створити»
Говорячи про свої післявоєнні мрії, чоловік зазначає, що найбільше його бажання – щоб усе закінчилося нашою перемогою, і якомога швидше. А після цього – можна й у відпустку кудись за кордон:
«В гори кудись поїхати б – хочеться тиші й спокою».
А ще захисник мріє створити власну сім’ю:
«Якось уже обладнати б своє життя, бо ця війна зруйнувала все, що можливо було. Хочеться щоб був мир, щоб у мене була дружина, якийсь будиночок з маленьким городом – щоб свої огірочки, помідорчики…»
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а цей матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.
Читайте також:
Понад 60 днів без ротації: як хімік із Сум став зенітником і воює на Донбасі
“Там розбили, і тут розбили”: евакуйований бізнес удруге постраждав на Сумщині
«Зробили із Сум полігон»: як російські FPV-дрони долітають до міста і що з цим робити
