У Києві відбувся форум «Стіни Сумщини: перспективи відновлення регіону»
Чи на часі відновлення Сумської області?
Сумщина має один з найдовших кордонів із росією. Це 562 кілометри спільної межі. І вздовж усього кордону ворог атакує жителів області із різних видів озброєння. Найчастіше мішенями для російської армії стають будинки жителів прикордоння, школи, дитсадки, лікарні, інші об‘єкти соціальної інфраструктури.
Нині на Сумщині, за даними ОВА, більше 5700 зруйнованих чи пошкоджених будівель, з яких понад 4,5 тисяч – оселі місцевих жителів.
Тож перша дискусія форуму – «Відновлення прикордонних та прифронтових територій: можливості і доцільність».
До неї як спікери долучилися кандидат технічних наук, експерт з технічного обстеження будівель Олександр Новицький, Олексій Сахно, представник БО БФ «РОКАДА», та Ольга Вірста, членкиня правління RE: Cover Ukraine.
Модераторка панелі – Андріана Костенко, докторка політичних наук, професорка Сумського державного університету, почала з того, що в питанні відновлення головним є людиноцентричний підхід:
Ми повинні орієнтуватися на людей, які проживають на цих територіях. Чи це потрібно саме їм і саме зараз.
Не менш важливим під час обговорення теми відновлення спікери одноголосно назвали безпековий аспект, адже потрібно розуміти, хто залишається на територіях, які потребують відновлення, які потреби в цих людей, наскільки близько ця територія від кордону. Адже, зокрема, від останнього фактору залежить, наскільки можливим буде відновлення. Для прикладу, перекрити зруйнований ракетою дах школи, розташованої за кілометр від ворожих позицій, навряд чи вдасться. І питання не лише у тому, чи знайдуться на це кошти. Тут саме йдеться більше про те, чи приїде туди ремонтна бригада, адже будь-які активності вздовж лінії розмежування – це великий ризик для життя та здоров‘я людей.
Що відновлювати, а що почекає?
Одне з важливих питань, яке порушили спікери під час дискусії, – про те, куди варто вкладати ресурси вже зараз, а що можна реконструювати у повоєнний період.
Тут думки учасників форуму розділилися.
Органи місцевого самоврядування мають забезпечити доступність всіх сервісів та достойний рівень життя для людей, які лишилися на прикордонні, – вважає професорка Андріана Костенко.
У цьому, безперечно, допомагають різноманітні гуманітарні місії, які працюють в Україні. Зокрема, Олексій Сахно, представник БО БФ «РОКАДА», розповів, що з початку повномасштабного вторгнення його команда працює над відновленням осель, пошкоджених після ворожих обстрілів:
Зараз міжнародні донори трохи переформатували підхід до допомоги. Вони стали більш орієнтовані на адресну допомогу грошима, щоб людина сама могла вирішити, на які потреби зараз треба використати ці гроші.
Окрім зруйнованих осель місцевих мешканців, також чимало пошкоджених шкіл, дитсадків, лікарень, будинків культури тощо. Що робити з ними?
Орієнтуватися треба на майбутнє: якщо з громади виїхали люди, то чи треба ремонтувати школу? У всьому має використовуватися економічний підхід: наскільки це доцільно, для прикладу, відновити школу для 10-ти дітей. Спираємося на потреби людей, на стратегічне бачення розвитку громади та безпекову ситуацію, – переконаний експерт з технічного обстеження будівель Олександр Новицький.
Евакуація чи відновлення?
Якщо людям допомагати з відновленням будинків, то вони не будуть евакуюватися. Така думка прозвучала від однієї із гостей форуму Вікторії Сотникової, фахівчині із цивільно-військового співробітництва.
Швидке відновлення зруйнованого чи пошкодженого житла чи інших об‘єктів, особливо у найнебезпечнішій 5-кілометровій зоні, зовсім не сприяє евакуації населення, – вважає пані Вікторія.
На це волонтер Олексій Сахно зауважив, що люди і так неохоче покидають свої домівки, навіть після того, як обстріли руйнують їхні оселі. Місцеві продовжують жити у напівзруйнованих хатах, самотужки ремонтуючи своє помешкання. Тому потрібно поважати, перш за все, вибір людини.
Також він розповів, що у пріоритеті міжнародних гуманітарних організацій – не лише ремонт пошкоджених будинків.
Ми реалізуємо проєкт ООН, в якому до кінця року відремонтуємо 100 будинків для внутрішньо переміщених осіб. Були у Бочечківській громаді, там ми шукаємо покинуті будинки, якусь незатребувану спадщину. І коли в ці будинки хочуть заселитися люди, то ми допомагаємо їм з ремонтами або ж надаємо родині евакуйованих будівельні матеріали, а вони вже самі ремонтують житло для себе, – зазначає Олексій Сахно.
Йдеться про косметичний ремонт, щоб людина змогла зайти туди і жити стільки, скільки буде потрібно.
Як не втратити історичні та культурні будівлі?
Своїм досвідом поділився експерт з технічного обстеження будівель Олександр Новицький.
Усі пошкоджені будівлі він ділить на три категорії: перша – це те, що можна відновити поточним ремонтом, друге – будівлі, яким потрібен капітальний ремонт та реконструкція, і третя категорія – об’єкти, які підлягають ліквідації.
Але не треба забувати, що є деякі споруди із третьої категорії, які по факту треба було б зносити, але вони мають якусь історичну чи культурну цінність. Виникає питання, що з ними робити? І доки на це немає відповіді, ці всі пам’ятки лишилися, так би мовити, «за бортом». З одного боку – це треба відновити, а з іншого боку – це потребує грошей. І от постає вибір, що на часі поремонтувати – розбомблений будинок якоїсь родини чи пам’ятку, – говорить Олександр Новицький.
Під час обговорення спікери та учасники форуму дійшли спільної думки, що відновлення пам‘яток культури та архітектури нині не на часі. Однозначно, їх треба ремонтувати, але не зараз.
Сучасні технології нам допомагають все це цифровізувати. Є гарний приклад, як вдалося відновити після пожежі всесвітньо відомий Нотр-Дам-де-Парі повністю в історичній достовірності. Відбувається сканування, ця будівля створюється віртуально. А потім, у нашому випадку – в післявоєнний час, коли на це буде ресурс, можна буде ці будівлі відновити, – зауважив Олександр Новицький.
Це також можна використовувати для перспективного навчання молоді, передавати студентам архітектурних бюро для створення ними проєктів з відновлення.
Також усі спікери погодилися з думкою, що при реконструкції треба враховувати питання інклюзії. І це не лише про пандуси, а й про комплексне сучасне рішення для відбудови того чи іншого об’єкту. Але тут уже виникає інше питання – ціна та скільки готові викласти на реконструкцію.
Чи треба зараз говорити про відновлення?
Ольга Вірста, членкиня правління RE: Cover Ukraine, порушила питання про інформаційну участь у процесі відновлення.
Ініціативу, яку я представляю, створили медійники Данії, Німеччини, Швеції та України. І це було як відповідь на ті зміни, які зараз відбуваються з журналістикою, але ці зміни не такі помітні колегам з інших країн. Мене вкрай дратували повідомлення про “кризу”, “конфлікт” в Україні. Треба було терпляче пояснювати речі, називаючи їх своїми іменами, чому війна – це війна. Ми збираємо медійників, які розповідають про відновлення. Бо вважаємо, що варто показувати успішні кейси з відновлення певних об’єктів. І говорити не лише про те, що зруйноване, а і слідкувати за тим, як воно відновлюється, – зазначає пані Ольга.
Вона наголосила на тому, що навіть під час війни форуми про відбудову є актуальними, бо це – один зі способів підкреслити іноземним журналістам та організаціям важливість фінансування проєктів з відновлення.
“Нація, яка не береже свою архітектурну спадщину, – це нація, яка загине”
На другій робочій панелі говорили про важливість збереження знищених памʼяток культури та архітектури Сумщини.
Таких з початку повномасштабного вторгнення в регіоні досить багато. У рамках спецпроєкту «Стіни, що все чули» команда Кордон.Медіа представила 6 пам’яток архітектури, які опинилися під ворожим вогнем російської армії.
Модератор панелі Євген Мурза, історичний мотиватор, співавтор подкасту «комік + історик» та екскурсовод в Сумах, зазначив, що саме пам’ятка архітектури формує суспільство та націю. І вона має бути відкритою та людиноцентричною, а не закритою, як сьогодні часто буває. Своїм спікерам Євген поставив запитання, чи важливо зберігати та відновлювати архітектуру саме зараз та в майбутньому. Також поцікавився, чи доцільно, на їхню думку, відновлювати обʼєкти, розташовані не на прикордонні.
“Без діалогу між владою та архітекторами-професіоналами нічого не буде”
Ігор Титаренко, засновник спільноти “Суми Майбутнього – Архітектори”, впевнено відповів, що відбудовувати потрібно, але є проблема мотивації.
По-перше, це мотивація населення піднімати питання відбудови, бо насправді не всі розуміють призначення грошей, тобто більшість думає, що всі гроші виділяються на війну, однак є гроші, які виділяються на підтримку життєдіяльності міст. І питання мотивації з боку влади. Наприклад, наскільки управління вмотивовані досліджувати ці питання та щось робити. Тобто всі скаржаться на відсутність фінансування, однак варто робити базу даних. І це насправді рішення!
Чи на часі сьогодні питання культури?
Євгенія Бистрицька, директорка КЗ СОР “Сумський обласний науково методичний центр культури і мистецтв”, поділяє думку Ігоря, що влада недостатньо підтримує культуру. На думку пані Євгенії, дуже складно презентувати світу те, у що владою не вкладаються певні кошти:
Нематеріальна культурна спадщина – це засіб для громади ідентифікувати себе. Але ми маємо парадигму, яку нам самим потрібно змінювати. Можливості на Сумщині дуже великі, і вони неоціненні. Ми маємо сьогодні активістів, донорів, які вкладаються у розвиток, але не вкладається саме влада.
“Для відбудови потрібна переінтерпретація, глибинне дослідження і переосмислення того, що ми маємо”
На думку Романа Панашенка, дослідника-аналітика офісу міського розвитку “Urban Reform”, до питання відновлення потрібні комплексні підходи, тому що у сьогоднішніх умовах важливо зберігати та консервувати пам’ятки.
У нас не буде таких великих ресурсів, щоб зберегти все. Одна будівля, щоб її відновити, можливо, коштує консервування умовно 10-ти пам’яток. І в майбутньому, коли ми знайдемо відповіді на питання, чому ми провалилися в минулих кроках, і що робити далі, ми можемо підійти до цього ресурсу, який ми зберегли під час війни, який ми описали та дослідили.
Підсумовуючи, Роман додав, що сьогодні потрібно напрацювати саме бачення відбудови. Не варто зараз ухвалювати точкові рішення і вкладати у це великі кошти.
“Якщо ми не будемо говорити про війну, це все триватиме далі”
У рамках третьої панельної дискусії відбулось обговорення доцільності висвітлення військової тематики та проблем, які виникають під час роботи на прифронтових територіях.
Війна – це відповідальність не тільки сторін, що воюють, а й всього світу. І привертати увагу – робота журналістів. Ми робимо її, щоб потім ніхто не міг сказати «ми не знали», адже знання – це поштовх до дії, – зазначила Дарина Шевченко, CEO The Kyiv Independent.
Оксана Максименюк, керівниця юридичного напрямку в Інституті розвитку регіональної преси, подякувала за роботу Кордон.Медіа та звернула увагу на історичний досвід, який полягає в тому, що війна почалася не через те, що журналісти висвітлюють певні питання, а через те, що хтось хоче привласнити чуже.
Варто зауважити, що повномасштабна війна почалася через те, що ми мало про це говорили й писали. Для людей, які живуть за кордоном, нічого не відбувається – вони вранці встають, йдуть на роботу, спілкуються зі своїми друзями. За останні 2 роки стало менше інформації щодо війни в Україні. За рахунок цього за кордоном думають, що конфлікт закінчився, і все нормально, як у їхньому житті. Вони не знають про те, що відчувають українці, та як вони живуть. І якщо ми не будемо говорити про війну, якщо нас не будуть чути, то це буде продовжуватись далі, – сказала Оксана Максименюк.
Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації, зауважила, що саме завдяки висвітленню інформації та тиску на західних політиків Україна отримала зброю та боєприпаси:
Коли почалося вторгнення, ми запустили кампанію «Закрийте небо над Україною», але нам всі говорили, що це неможливо. Потім сталися звірства в Бучі, Ізюмі, деокупація Херсона, і саме завдяки роботі журналістів на передовій люди побачили російські воєнні злочини і зрозуміли, що це не жарти.
Пані Оксана також зазначила, що саме діяльність журналістів, зокрема локальних медіа, допоможе Україні добитись справедливості. Тому робота ЗМІ не може штучно обмежуватись та блокуватись.
Ми як журналісти – ми всі громадяни України, ми розуміємо, що є військова цензура, є необхідні межі, які визначені Наказом Головнокомандувача. Наші колеги ці межі розуміють та працюють відповідно до цих умов, але коли включається «синдром вахтера» – це дуже помилкова позиція, – додала вона.
Альона Яцина, виконавча директорка Кордон.Медіа, зазначила, що, не дивлячись на важливість та необхідність вчасного та якісного висвітлення інформації, все одно є певні посадовці у різних структурах, які всіляко намагаються обмежити журналістів у їхній роботі.
На Сумщині ми стикнулися з тим, що існує якийсь «засекречений» лист, який забороняє показувати руйнування та пошкодження закладів освіти, – повідомила вона.
Оксана Максименюк також розділяє думку, що наразі існує тиск на журналістів, адже ЗМІ ніколи не були зручними для влади – вони пишуть, звертають увагу на те, що влада воліла б приховати. Також часто відбуваються маніпуляції 73-м Наказом Головнокомандувача, адже його намагаються застосувати у темах, які не повʼязані з війною.
Окрім зазначеної проблематики, учасники панельної дискусії обговорили світовий контекст новин та чи стоїть на порядку денному питання війни в Україні. Дарина Шевченко повідомила, що загалом війну в Україні почали сприймати по-іншому, а з початком війни в Ізраїлі відбулося зміщення акцентів, і саме тому українським журналістам доводиться застосовувати нові формати подачі інформації, аби втримати увагу до України.
Проєкт “Стіни” на Кордон.Медіа — про зруйновані чи пошкоджені росіянами споруди в області: школи, садочки та пам’ятки архітектури Сумщини.
Читайте також:
Світлини з прикордоння: у Сумах відкрилася фотовиставка воєнкорів Кордон.Медіа
Фотовиставка Кордон.Медіа – тепер у сумській “Мануфактурі”
Виставку світлин з прикордоння від воєнкорів Кордон.Медіа можна переглянути у театрі ім. Щепкіна
У Львові відкрилася фотовиставка світлин з прикордоння Сумщини
