«Там, де вибухає, горить і треба допомога… Отам і ми»: історія волонтера
Його графік роботи диктують ворожі обстріли. А вільний час – це коли немає евакуацій та ударів по Сумах. Віталій – заступник командира загону швидкого реагування, який діє при Червоному Хресті.
Чоловік розповідає, що до волонтерства долучився у середині 2022 року. До того був донором плазми, і якось під час вручення донорам подяк почув від керівника Сумської організації Червоного Хреста Ігоря Шаповала про те, що триває набір до загону швидкого реагування.
Чому волонтери забрали на себе частину роботи ДСНС та медиків і в яких умовах працюють – дивіться далі у відео.
«Я зрозумів, що можу ще в чомусь допомагати, не тільки в донаціях. Спочатку долучався до волонтерства у вільний від роботи час – ми вивозили гуманітарну допомогу на прикордоння», – говорить Віталій.
Чоловік присвячував волонтерству все більше часу, і десь наприкінці 2023 – на початку 2024 року йому запропонували посаду заступника командира загону швидкого реагування Червоного Хреста, тож вирішив звільнитися з попередньої роботи і прийняти цю пропозицію.
«Наша робота – це евакуація та реагування на надзвичайні ситуації в місті Суми та Сумській області. Працюємо на місцях прильоту, допомагаємо ДСНС та медикам швидкої», – розповідає волонтер.
Зазвичай на місцях прильотів першими оцінюють ситуацію і беруть її під контроль фахівці ДСНС, говорить Віталій:
«Вони розуміють, чи можна зайти до приміщення, чи ні, кому саме потрібно допомогти найшвидше, кого винести, кого стабілізувати. Так ми всі можемо більше допомогти людям, аніж удвадцятьох будемо одну людину тягнути, а інші чекатимуть на допомогу».
КАБи на Краснопілля
Уперше воєнкори Кордон.Медіа перетнулися з Віталієм у Краснопіллі, коли росіяни скинули на селище КАБи:
«Тоді ми якраз їхали на Покровку (це пункт пропуску на Краснопільщині, де до серпня 2024 року діяв гуманітарний коридор для повернення українців з окупованих територій та рф – ред.) Ми допомагали маломобільним людям подолати 2 км пішого шляху. І, коли були біля Краснопілля, отримали інформацію про прильоти, тож треба було туди їхати й оцінити обстановку – чи може Червоний Хрест чимось допомогти в тій ситуації», – згадує волонтер.
Евакуація людей
Фахівці загону швидкого реагування Червоного Хреста завжди працюють там, де починається евакуація. Так, у 2023 році разом з поліцією та ДСНС вивозили людей з Есманьської громади.
У березні 2025 року, коли розпочалася евакуація з Краснопілля, допомагали й там.
Досить швидко вдалося вивести багато місцевих: у Краснопіллі на той час їх було десь близько п’яти тисяч, і буквально за тиждень вивезли всіх бажаючих.
Волонтер зазначає, що швидко провести евакуацію такої великої кількості людей допомогло те, що працювали злагоджено з усіма задіяними ланками – військовою адміністрацією, ДСНС, підрозділом «Білий янгол».
Евакуація у 2023 році й у 2025-му: що змінилося?
«У 2023 році ще не було так багато FPV-дронів, та й взагалі різних дронів. А от сьогодні виїжджати на евакуацію дуже небезпечно, не погодивши з військовою адміністрацією, не отримавши прикриття, бо зараз все контролюється дронами», – говорить Віталій.
Село у Краснопільській громаді. Через російські обстріли тут розбиті цілі вулиці, але все ще залишаються люди. Волонтери Червоного Хреста пропонують евакуюватися усім бажаючим.
До машини садять стареньку бабусю, чоловіка на колісному кріслі, на ношах заносять жінку, яка не може пересуватися самостійно. Ще в одному будинку, звідки планували забрати маломобільну людину, волонтерів зустрічає лише тиша й порожні стіни. Є вірогідність, що людині вже допоміг евакуюватися хтось інший.
Як волонтери дізнаються, хто хоче виїхати?
Віталій розповідає, що в разі масової евакуації голова селищної чи сільської ради надає списки з адресами маломобільних людей – до них волонтери приїжджають прямо додому. Ті ж, хто може пересуватися самостійно, у вказаний час збираються у зазначеному місці, звідки їх і забирають.
«Буває, що дзвонять рідні або близькі, кажуть, що там в якомусь селі є родичі, яких потрібно вивезти. Ми опрацьовуємо цю інформацію, тому що були такі випадки, коли ми заїжджали, але люди відмовлялися, щоб ми їх забирали. Потім доводиться фіксувати на відео, щоб підтвердити рідним, які їх чекають в безпечному місці, що вони відмовляються», – розповідає Віталій.
За словами чоловіка, буває так, що за однією й тією ж адресою доводиться приїжджати неодноразово, але мешканці все одно категорично відмовляються від евакуації. А буває, що людей вивозять кілька разів – вони повертаються, і потім знову надходить заявка.
«Так, це інколи обідно, що вивозиш людину, ризикуючи життям, а вона знов повертається. Але все одно найголовніше те, що ми зробили свою роботу, те, що повинні були зробити, і людина ціла, жива й здорова. Це головне», – запевняє волонтер.
Тягли на візках, несли на руках
Через пункт пропуску Колотилівка-Покровка на кордоні росії та України з 2022 року й до початку Курської операції поверталися в Україну люди з окупованих територій та рф. Це було єдине місце в Україні, де вони могли це зробити.
І саме там волонтери Червоного Хреста допомагали маломобільним людям, яких було багато. Спочатку людей доводилося тягти на візках, навіть нести на руках, розповідає Віталій. А це ж 2 км шляху! Потім вже обзавелися евакуаційним візком.
Що це за 2 км?
Чому людям доводилося йти у будь-яку погоду 2 кілометри пішки? Віталій пояснює, що це – відстань між російським та українським пунктами пропуску, так звана буферна зона. 2 км польової дороги, рух якою на транспорті заборонений. Тож людям доводилося долати цей шлях пішки – у будь-яку погоду, з речами, валізами тощо.
«На жаль, був випадок, що літня жінка там і померла на цьому переході, не змогла дійти», – пригадує Віталій.
Далі з Сумщини людей, які хотіли їхати далі, забирав автобус Благодійного фонду «Схід SOS» і транспортував до інших міст.
Також на той час дуже активно працював евакуаційний потяг, яким теж могли поїхати ці люди.
«Вони доїжджали до Києва. Наскільки я знаю, там залізничному вокзалі їх реєстрували, давали кошти, щоб вони могли купити квитки в той населений пункт, куди їм потрібно було їхати», – каже волонтер.
Історії, що закарбувалися в серці
І воєнкорам Кордон.Медіа, і волонтерам Червоного Хреста запам’яталася одна зворушлива історія, що сталася на цьому переході.
Це були двоє літніх людей з вадами зору, їх везли на каталках, а вони трималися за руки. Хвилювалися, аби не загубити один одного.
«Ми їх забрали, поклали на каталки, але вони відмовлялися рушати, боялися загубитися. Тому довелося їх підвезти одне до одного, щоб зрозуміли тактильно, що вони – поруч, і ми потім повезли їх ці 2 км», – розповідає Віталій.
Волонтер пригадує, як йшла через цей перехід жінка з трьома дітьми, з немовлям, і хлопчик років восьми тягнув валізу, більшу за нього, намагаючись допомогти мамі.
«У нас у кожного є своя сумка з усім необхідним, щоб надати допомогу»
Волонтерам Червоного Хреста доводиться не тільки вивозити людей, а й надавати домедичну допомогу, а також ухвалювати миттєві нестандартні рішення. Віталій пригадує, як на вулиці Металургів у Сумах їм довелося зупинити жінку, яка бігла просто в епіцентр вибухів з криками, що у неї там, вдома, дитина.
«Було прийняте рішення підійти ближче, ми підійшли, залізли через квартиру, де було відкрите вікно, хлопчик відкрив нам, з ним було все, слава Богу, добре».
Там же надавали допомогу двом дівчаткам, які отримали поранення склом, і відвезли їх разом з мамами до лікарні, бо швидкі на той час ще не доїхали до місця події.
«У нашому загоні всі люди навчені, як надавати домедичну допомогу, ми знаємо алгоритм дій, воно вже на підсвідомості працює. У кожного є своя сумка, аптечка з усім необхідним – для зупинки масованої кровотечі, для того, щоб перебинтувати, зменшити ризик потрапляння до рани інфекції. Якщо ми бачимо, що пацієнт стабільний, то можемо його відвезти до медзакладу, щоб не чекати приїзду швидкої», – каже Віталій.
Чому волонтери Червоного Хреста прибувають на місце прильоту одними з перших?
Віталій каже, що у них в загоні 35 людей, і всі живуть в різних районах міста. Якщо десь чують вибух, одразу координуються з іншими, інформація передається миттєво, тож виїжджають і прибувають на місце швидко.
Зазвичай є чергові, і біля їхніх будинків завжди стоїть транспорт Червоного Хреста. Далі все відбувається миттєво й за відпрацьованим алгоритмом:
«У нас є розуміння, хто кого забирає по дорозі. Перший екіпаж, який прибуває на місце прильоту, оцінює обстановку, кількість постраждалих, масштаби руйнування, і він розуміє, чи потрібно залучати більше екіпажів, чи досить одного для чергування та допомоги».
Також у Червоного Хреста налагоджена співпраця й зв’язок з ДСНС та швидкою. У разі необхідності ці служби звертаються за допомогою, і волонтери приїжджають на місце події та вивозять людей.
Це робота чи волонтерство?
У загоні офіційно працевлаштовані четверо людей – командир, заступник і два фахівця, каже Віталій. Всі інші працюють на волонтерських засадах.
«У нас (працевлаштованих – ред.) є ще ж інші обов’язки – ведення документації, управління нашими волонтерами. Всі інші – це суто волонтери, в них ентузіазм -допомогти, врятувати», – розповідає чоловік.
Віталій каже, що для того, щоб підтримати й заохотити волонтерів, організація пропонує їм курси домедичної допомоги, виїзди на відпочинок, на навчання – все це безкоштовно. У волонтерів зазвичай є робота, з якою їм вдається суміщати свою діяльність у Червоному Хресті.
Людей не лякають ранні чи пізні виїзди, необхідність працювати у свій вільний час.
«Вони завжди кажуть: «Телефонуйте, коли треба». Бажання допомагати – це як покликання», – переконаний Віталій.
Чи є у представників Червоного Хреста бронювання?
У працівників Червоного Хреста на сьогоднішній день є бронювання від мобілізації, тому що вони входять до системи Єдиного цивільного захисту. Але це стосується лише працевлаштованих працівників, не волонтерів.
«Чим більше нас, тим більше ми можемо допомогти»
З поїздок на Віталія вдома чекає дружина, а також батьки. Звісно, родина переживає. Брат Віталія – військовий, він розуміє всі ризики, тож чи не найбільше хвилюється, коли Віталій не виходить на зв’язок деякий час.
Але робота у Червоному Хресті вже стала невід’ємною частиною життя, каже чоловік:
«Якщо в майбутньому я піду з цієї посади, то все одно залишуся волонтером і буду долучатися й допомагати, бо в цьому є свій кайф».
Віталій закликає долучатися до волонтерського руху усіх мешканців Сумщини, адже потреба існує постійно:
«Чим більше волонтерів, тим більшій кількості людей ми можемо допомогти».
«Їхали на розбитому колесі, а росіяни гатили з міномету»
За всіма законами війни, автівки цивільного захисту, як то швидкі, пожежні, евакуаційні тощо, не можуть бути військовими цілями. Так само, як і машини Червоного Хреста, позначені цими впізнаваними у всьому світі символами.
Але, на жаль, російські військові не вважають за потрібне дотримуватися цих правил. Про один з таких випадків розповів нам Віталій.
Під час евакуації з Хотінської громади волонтери поїхали в Кіндратівку, де треба було забрати людей. І вже коли їхали назад, автівка підірвалася на протипіхотній міні, то цілих 5 км їхали на розбитому колесі. І в цей час росіяни вели мінометний обстріл.
Що було найстрашніше за час роботи?
Віталій згадує, як під час однієї з евакуацій з Краснопільської громади на них полетіли КАБи. Той випадок на все життя запам’ятався й воєнкору Кордон.Медіа Любі Сітак, яка також працювала на цій евакуації у селі Михайлівському. Тоді ворожа авіабомба упала й розірвалася неподалік від місця, де були люди.
«Нам повезло, що КАБ приземлився від нас в 300 м, але в ярку. Вся ударна хвиля пішла вверх, і ми були неушкоджені», – каже Віталій.
А що було найкраще?
«Найкраще – це коли ти виїжджаєш уже з евакуації і розумієш, що, слава Богу, всі живі, здорові, і все, і ти вже в безпеці. Кожен раз, коли ти звідти повертаєшся, живий і неушкоджений – це найкраще», – говорить волонтер.
Кава перед виїздом – must have
Є у волонтерів традиція: перед виїздом треба випити кави. І це не просто гастрономічна потреба: у цей час вони планують свій рух, координацію, зв’язок перевіряють, розплановують дії кожного, хто за що відповідає.
«За чашкою кави це краще планується», – каже Віталій.
Коли закінчиться війна…
Волонтер переконаний, що люди будуть повертатися в свої домівки і намагатися налагодити своє життя, а отже, потрібно буде доставляти гуманітарну допомогу в населені пункти, де були бойові дії, бо вся інфраструктура там знищена:
«Я думаю, що роботи всім буде вдосталь, тому що буде йти відновлення наших територій. Будемо допомагати відновлюватися, ремонтувати».
Читайте також:
Автівка «Укрпошти» зазнала удару російського дрона на Сумщині
Як попрацювали народні депутати від Сумщини у 2025 році?
У Білопіллі другий день долають наслідки російського авіаудару
