Після евакуації юні танцюристи з Білопілля тренуються в Zoom і їздять на конкурси

Ірина Трачук

8 Кві 2026

Скопіювати посилання

Вони втратили свій танцювальний зал, але не залишили танці. Після обов’язкової евакуації з прикордонного Білопілля діти розʼїхалися, і тепер їх обʼєднує не сцена, а монітор.

З їхньою тренеркою Юлею ми зустрілися у затишному кафе в центрі Сум. Вона сідає навпроти і одразу дістає телефон. Показує фото й усміхається. На них – діти в костюмах, сцена, рух. На кожному кадрі затримується, ніби згадує. Говорить про своїх вихованців легко і тепло. Складається враження, що весь її колектив десь поруч — просто зараз, за сусіднім столиком. Але насправді доля розкидала їх по різних містах. Хтось у Сумах, а хтось далі, по всій Україні.

Як юні танцюристи з прикордоння тренуються в Сумах

Сьогодні їхні тренування проходять переважно онлайн або за можливості в Сумах. Попри це, вони продовжують танцювати, їздять на конкурси й змагаються на рівні з іншими. Чи відчувають вони різницю між собою й тими, хто тренується в повноцінних умовах? Як змінилися ці діти — розповідаємо далі.

Замість залу — екран монітора

Юлія викладає хореографію понад 15 років. До повномасштабної війни її колектив тренувався в Білопіллі — у залі, кілька разів на тиждень, як одна команда. 30 вересня 2024 року в громаді оголосили обовʼязкову евакуацію для сімей з дітьми. Людям довелося виїхати.

Тепер тренерка — у Сумах. У її хореографічній студії діти різного віку: від 5 до 14 років. Але склад постійно змінюється. Зібрати всіх разом більше не виходить, тому тренування проходять у змішаному форматі: частина займається офлайн в обласному центрі, інші — через Zoom. Коли на онлайн-заняттях діти не вимикають мікрофони, Юлія їх не сварить. Вона розуміє, що їм просто хочеться поговорити одне з одним.

Як війна вплинула на дітей?

Навіть під час поїздок на конкурси відчуття безпеки повністю не повертається. Юлія згадує одну з поїздок до Львова. Поки шукали дорогу до житла, пролунав різкий звук.

«Усі почали в один голос кричати: “Це що, шахед?” І діти, і батьки», — каже тренерка.

У колективі є й діти, які пережили обстріли безпосередньо: одна з вихованок отримала поранення. Після влучання ворожої «Молнії» її зачепило уламками шиферу — майже по всьому тілу, зокрема й по ногах. Вона пройшла лікування та відновлення, і тепер не лише повернулася до занять, а й привела із собою 5-річну сестру.

Також у багатьох вихованців війна вкрала базові спогади: вони не мали свят у садочках чи виступів у школах. Тому конкурси для них — це перший досвід сцени. І навіть невеликі виступи — уже подія.

Нерівні умови — спільна сцена

На всеукраїнських змаганнях діти з Білопілля виступають нарівні з колективами з Києва чи Львова, які мають постійні тренування, зали й стабільні групи.

«Іноді це здається несправедливим. У нас немає залу, а групи постійно змінюються: прийшли, пішли, виїхали, повернулися. А там [у Києві] діти займаються стабільно по чотири рази на тиждень в танцювальному залі. Коли ми приїжджаємо, дві години розбираємося, що таке лінія й колонка, що таке куліса і звідки вона взялась, — зізнається Юлія. — Але я не хочу, щоб це звучало як скарга. Ми виходимо й перемагаємо».

Нещодавно колектив здобув «бронзу» на одному з конкурсів. До повномасштабної війни вони виступали лише на обласному рівні, а тепер, попри відсутність власної зали, готуються до міжнародних змагань, які пройдуть уже у квітні.

Зустріч через 7 років

Поки ми спілкувалися з Юлією, повз проходила дівчина. Вони привіталися, виявилося, що це її колишня вихованка. Так ми познайомилися з Дар’єю. Вона вперше прийшла на танці в Білопіллі ще до повномасштабної війни. Але з часом, у 13 років, залишила заняття, й зараз зізнається, що шкодує про це.

Через сім років Дарʼя зустріла тренерку вже в евакуації у Сумах. І тепер знову ходить до неї на заняття, але вже на стретчинг для дорослих. Каже, довго не думала, до кого йти.

Сьогодні діти з Білопілля навчаються в Zoom і не знають, чи повернуться колись у рідний зал. Але попри це вони не зупиняються та продовжують свій творчий шлях із мрією, що колись знову зустрічатимуться частіше, ніж на змаганнях.