«Тут було кладовище з автівок»: як евакуюють місцевих із прифронтових громад на Сумщині
Хотінська громада на Сумщині — зараз одна з найнебезпечніших на прикордонні. росіяни більш як місяць тому зайшли в села Журавка та Веселівка, тож нині це «сіра зона». А віднедавна ворог почав наступати в напрямку села Володимирівка.
З Олексіївки, яка за кілька кілометрів від фронту, почали вивозити мирних мешканців. Кордон.Медіа разом з поліцейським громади Юрієм Гамотою працювали на евакуації людей з села. У кожної родини — своя історія, а в кожному рейсі — ризик.
Майже всі села Хотінської громади розташовані впритул до російського кордону, межуючи з Курщиною – одним із найгарячіших напрямків сьогодні на фронті.
«Евакуація у нас тут відбувається дуже швидко: буквально 2-3 хвилини – і речі завантажені в автівку, їдемо», – розповідає Юрій Гамота.
В Олексіївці наразі небезпечно, постійно фіксуються FPV-дрони. Засоби РЕБ не діють на безпілотник, який летить на оптоволокні, тож такі дрони становлять неабияку загрозу.
Дорогою до села Юрій проводить інструктаж, нагадуючи, як треба поводитися у разі виникнення небезпечної ситуації:
«Якщо бачите, що летить на вас – терміново до укриття! Якщо до укриття добігти немає можливості, а він вже йде бойовим напрямком, падайте на землю ногами до того місця, куди він потенційно може прилетіти. Якщо загориться машина – у вас під ногами є вогнегасник».
Поки їдемо, дорогою поліцейський розповідає, що його дружина вже виїхала і зараз живе в Сумах. Сам же він по кілька днів проводить то в Сумах, то тут, у громаді.
«Сам я – зі Стецьківки, але вся молодість, всі студентські роки тут, у Хотіні, пройшли. І що ми маємо з тими клятими кацапами? Школи у Кіндратівці, у Хотіні, в Олексіївці розбиті, лікарня у Кіндратівці згоріла. Немає нічого ніде – все знищили, побили, спалили…»
У небі над дорогою – білі смуги. Пан Юрій говорить, що то – сліди від російських літаків по той бік кордону, які підлітають, кидають КАБи і розвертаються.
На дорозі помічаємо якісь великі темні плями.
«Це тут було таке кладовище автівок… Буквально через кожні 100 метрів стояла якась підбита згоріла автівка», – каже поліцейський.
За планом сьогодні з Олексіївки маємо вивезти 5 людей, але одразу всіх забрати не вдасться, тож доведеться робити мінімум два, а то й три рейси. Але зрештою все залежатиме від безпекової ситуації.
З першої локації дуже швидко, буквально за пару хвилин, забираємо двох людей та їхні речі. Евакуйовані розповідають, що сьогодні по селу вже били FPV-дронами та «Градами», прилетіло неподалік від їхньої хати.
На питання, чому не виїжджали раніше, люди говорять, що вони возили в село хліб. Але найголовніше – їхати їм не було куди. Та, власне, й зараз теж – нІкуди.
Цій родині довелося вже змінити три місця проживання. Самі люди – з Володимирівки, і були вимушені кинути своє житло й переїхати в Олексіївку, на вулицю Вишневу. Але росіяни спалили їм хату, тож вони переїхали на іншу вулицю в цьому ж селі. І тепер знову треба кидати все і їхати у невідомість. Планують оселитися в Сумах, у гуртожитку, де вже живе брат дружини.
Вже на околиці Хотіні людей зустрічає заступниця голови Хотінської громади Тетяна Орлова. До Сум вона повезе їх вже своєю автівкою, а ми повертаємося за іншими бажаючими евакуюватися.
Ще одна родина – чоловік з дружиною, виїжджають разом зі своїм песиком:
«Так їхати не хочеться… Тільки ж почали трохи жити: діти вже повиростали, й онуки. На пенсію вийшов, он на рибалку можна ходити. А тепер – все, біженці…».
Їхати їм теж немає куди. Говорять, що зупиняться у доньки, а там треба буде шукати власне житло.
«Якщо хату не розіб’ють – то повернемося додому», – сподіваються вимушені переселенці.
Кажуть, що вдома залишили майже все своє майно, забрали лише найнеобхідніше.
Висаджуємо цю родину разом з собачкою та речами у безпечному місці, де їх заберуть і повезуть в Суми, та повертаємося знову.
«Це насправді проблема, – говорить Юрій, – бо люди похилого віку зазвичай сидять до останнього. Їхні родичі мені кажуть «Якщо бабуля (чи дідусь) не хоче виїздити, силою сади в машину і, будь ласка, привези до нас у місто».
Поліцейський розповідає історію, яка могла б бути анекдотом, але це – реальний випадок. На околиці села Біловоди, близ Журавки, жили літні дідусь з бабусею. І, коли постала необхідність евакуації, жінка погодилася, а її чоловік категорично відмовлявся.
Ситуація в селі ставала все більш небезпечною, до того ж не було вже ані світла, ні води, та все одно чоловік казав: «Тут житиму, тут і помру».
І тоді бабуся підговорила Юрія сказати дідові, що треба з паспортом поїхати в сусіднє село, бо там, мовляв, волонтери роздаватимуть гуманітарку й гроші. Дід погодився, сів у машину – і опинився в Сумах.
«Отак я діда вкрав. До сих пір в Сумах живуть», – каже Юрій.
На третій локації забираємо літню жінку та її речі.
«Воно вже допекло до живих кісток, ті обстріли, – скаржиться жінка. – Біля нас вдарило, по сусідах, і ото вже в мене нерви просто не витримують. Я вже чотири ночі спати не можу. На вулицю не вийдеш – бо весь час стріляють. Тільки ото й знаєш, що ховатися…».
Тож усіх людей, яких планували евакуювати сьогодні, вдалося вивезти, обійшлося без надзвичайних ситуацій.
«Усі живі, здорові. Вважаю, що ми впоралися на «Відмінно», – говорить поліцейський.
Також він закликає тих, хто попри небезпеку досі не виїхав, все ж таки зробити це:
«Повірте мені, послухайте мене! Якщо є можливість, негайно виїжджайте!»
Така ситуація, як сьогодні, коли вдалося вивезти людей з тими речами, які вони запланували взяти, буває не завжди, каже Юрій:
«Буває таке, що встигаємо тільки дуже швидко посадити людей в машину, тоді вже мова не йде про якісь речі – аби тільки людей врятувати. Тож їдьте зараз, поки є можливість, не вагайтеся, як би важко не було».
Читайте також:
Сумський напрямок: без суттєвих змін, але ворог накопичує живу силу
У Сумах прибрали імпровізований меморіал на місці ракетного удару 13 квітня
Ворог активізувався на півночі Сумщини: яка ситуація у громадах Шосткинського району?
