«Будемо чекати на Перемогу»: життя біля кордону – історія корінної жительки Яструбиного
Журналісти Кордон.Медіа поспілкувалися з жителькою села Яструбине Марією Леоненко. Жінка розповіла про евакуацію з рідного села, розташованого у Миколаївській сільській громаді на Сумщині, а також про нелегкий шлях, який довелося пройти, рятуючись від небезпеки.
Звичайна сільська бабуся з села Яструбине, розташованого всього за 4 кілометри від кордону з росією, усе своє життя провела в тяжкій праці. Спершу працювала у дитячих яслах, згодом – доглядала телят, була дояркою, а також вантажницею на станції, де розвантажувала зерно. Усе своє життя вона віддала роботі, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я. Велике господарство – свині, гуси, качки, а також турбота про родину – чоловіка з двома синами, – усе це лягло на тендітні плечі Марії.
Любов до рідної землі
Яструбине – гарне та квітуче село. До початку повномасштабного вторгнення воно жило спокійним розміреним життям. Та коли російська армія почала масовані обстріли, все змінилося. З кожним днем ставало дедалі небезпечніше. Мешканці змушені були покидати свої домівки.
Марія розповіла, що попри постійні бойові дії багато мешканців, які раніше були змушені залишити село, не забувають про свої домівки. Вони регулярно навідуються, щоб наглядати за обійстям та садити город – навіть у такі тривожні часи земля залишається для них символом надії та зв’язку з рідним краєм.
«Пішла, наплакалась, очі плачуть, – знаєте, де не є, а додому кожному хочеться», – поділилася з нами жінка.
Спогади про рідний дім
Марія згадує, як внаслідок вибухів постраждала її оселя:
«Було пів на десяту вечора. Я раніше не заходила, а тут зайшла до хати – і раптом як загуде! Летить, і десь за триста метрів від мене впало… Спалахнув сарай та двері, повибивало вікна».
Жінка також розповіла, що в селі залишилося багато згорілих і зруйнованих хат.
«Душа болить, хочеться піти й побачити, хоч би що там залишилося. Є попалене, а є розвалене», – зізнається вона.
«Чекаємо на Перемогу»
«У нас багато хат попалили, поруйнували… Я трималася до останнього… Уже тільки сусідка і я лишилися. Тому нас і евакуювали. За домівку душа болить», – зі сльозами на очах розповідає Марія.
Марія не планувала виїжджати з рідного села, сподіваючись, що все обійдеться.
Коли в селі лишилися тільки пані Марія та її сусідка, сільський голова разом із військовими наполегливо, а згодом і примусово – змусили їх покинути домівки, тож вибору вже не лишалося.
2 червня для евакуації спеціально замовили автомобіль, який забрав Марію та її сусідку і вивіз у безпечне місце – подалі від постійних обстрілів.
«А курей своїх я з собою забрала – десять куплених, ще з минулого літа. Я з ними їжджу, не покидаю їх», – додає жінка.
«Будемо кріпитися та чекати на Перемогу. Коли вона настане – лише Бог святий знає», – каже Марія, з надією дивлячись у майбутнє.
Текст: Ксенія Кавчуга
Читайте також:
“Готувалася потроху, але не вірила, що доведеться виїжджати”: історія евакуації Людмили Баранкевич
«Люди мають знати правду»: Володимир Бабич – про оборону Сумщини, евакуацію та фортифікації
Бізнес тікає з Сум? Спростовуємо найпоширеніші чутки про закриття магазинів та пошти
«Кожен третій відмовився виїжджати»: як проходить евакуація в Сумському районі?
