“Кожен рік відрізають частину тіла”: чоловік із Осоївки розказав про свою хворобу й життя в евакуації
На другому поверсі Сумського гуртожитку, де зараз живуть переселенці, помічаємо відчинені двері кімнати. На ліжку сидить чоловік і дивиться фільм. Після того, як заходимо в кімнату й питаємо за інтервʼю, його увага прикута до нас, а відео на паузі. У кімнаті напівтемрява, бо вікно закрите деревʼяною дошкою – воно вилетіло після прильоту поруч. Ми вмикаємо світло. Тепер це нова маленька домівка переселенців. Біля ліжка стоїть крісло колісне, а під стіною багато дитячих іграшок. Вони подобаються чоловіку, відволікають і повертають у дитинство.

Володимир Стожко евакуювався в Суми з Осоївки разом із мамою навесні цього року. Вони забрали з собою тільки документи. росіяни тоді активно обстрілювали село. Це була організована евакуація, адже він має інвалідність, і виїхати самостійно було б складно. Спочатку жили разом із усіма переселенцями, але умови там були погані, тож родина переїхала до знайомого на місяць. Потім знайшли цей гуртожиток, де й залишаються.

“Поки були ноги, в мене було все”
Про своє життя за 45 кілометрів від Сум переселенець згадує з теплом. Він жив із мамою у своєму будинку, тримав домашнє господарство й город. Його основним заробітком була робота охоронцем приватного ставка в селі. Якщо грошей треба було більше, то їздив у Київ на будівництво.
“Поки були ноги, в мене було все: друзі, гроші, робота, можливості. Вдома тримали курей, гусей, садили город”, – розказує чоловік.

Мати Володимира зараз раз на тиждень навідується в село, але прямого рейсу туди немає. Жінка доїжджає до Глибного, а далі, найчастіше пішки, долає девʼять кілометрів до Осоївки.
“Відчув біль у ногах, а через кілька місяців перестав ходити”
Наприкінці 2020 року Володимир почав відчувати біль при ходьбі, а за кілька місяців – зліг. Це сталося спонтанно, адже ніяких скарг на здоровʼя до цього не було.
“Нога напухла, тож ми викликали швидку. У лікарні сказали: гроші є – будемо рятувати ногу, а як немає – відріжемо. І відрізали… З того часу кожен рік відрізають частину тіла”, – згадує чоловік.
Він просив грошей у знайомих і друзів на лікування, але всі відмовили. Це стало найбільшим розчаруванням для Володимира. Тоді він зрозумів, що таких людей коло себе тримати не варто. З того часу розраховує лише на себе й маму.

Володимир залишився без двох ніг, а цьогоріч – ще й без частини пальця на руці. Операцію зробили півроку тому, а рана досі не загоїлася. Він хотів відновити здоровʼя, тож неодноразово просив про допомогу благодійників та державні установи. У поліклініці хірург запропонував пройти курс лікування. Як пояснив чоловік, це були препарати-аналоги дорогих ліків, до того ж частину йому все одно треба було купувати самому. Він пробув у стаціонарі кілька днів і поїхав додому, бо можливості платити за медикаменти не було.
У нього діагноз “Облітеруючий ендартеріїт”, це недостатність крові у кінцівках. Як пояснив Володимир, це рідкісна хвороба, яка притаманна тільки чоловікам. Лікування існує, але на це треба гроші, яких у родини немає.
“Я маю один-два рази на рік проходити курси терапії, але це близько 10-15 тисяч гривень, якщо в Сумах. У великих містах сума може сягати й 50 тисяч гривень. У мене тільки 2 тисячі пенсії на місяць, де я візьму скільки грошей? Якби в мене були гроші, то хвороба не прогресувала б”, – зізнається Володимир.
Будні в Сумах та маленька відрада
У гуртожитку Володимир проводить дні за планшетом, дивлячись фільми. Він любить робити різні вироби зі шкіри й показує нам майже готовий чохол для навушників. Процес іде повільно, адже чоловік обережно працює з матеріалами. Окрім цього виготовляє антистреси – чотки. Усе це – не на продаж, а для себе.

Пригадую, що ми на другому поверху, а пандусів у гуртожитку немає. Тож запитую, як Володимир спускається сходами. Чоловік говорить, що мати допомагає знести крісло, а він на руках сходить донизу самостійно. Кожен день він чує співчуття від людей, і це його дратує. Життя на кріслі колісному без ніг стало для нього звичним, тож нічого особливого в цьому Володимир не бачить.
Ми прощаємося й на виході з кімнати пропонуємо вимкнути світло, на що чуємо: “Ні, я вимкну сам”. Хоч вимикач і розташований високо та далеко від ліжка, Володимир запевняє, що зробить це самостійно.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.



Читайте також:
«Ми тут ізольовані»: у селі Постольне зник увесь громадський транспорт
У Середині-Буді через постійні обстріли закрили єдине відділення «Укрпошти»
Чиновника з Сумської райради підозрюють у привласненні бюджетних коштів