Як на нас впливають постійні обстріли та чому люди попри небезпеку не хочуть покидати домівки?

Сумська область має найдовший кордон із росією – 563 км. Попри постійні обстріли та ракетні атаки життя тут триває.

Кордон.Медіа спробували розібратися, чому ж люди обирають життя під обстрілами та не хочуть покидати рідний дім.

Найпоширеніші причини лишатися на прикордонні:

▪️страх невідомості (через відсутність грошей, житла, роботи)
▪️прив’язаність до дому та оточення
▪️маломобільність (люди похилого віку, наявність тварин тощо).

З одного боку, відмова від евакуації – це про цінності: свій дім, місто/село, свої люди. А з іншого – страх невідомості. І цей страх настільки сильний, що перекриває небезпеку, – говорить Дар’я Данілова, психологиня, викладачка кафедри ППСТ у СумДУ.

Як на нас впливають обстріли

Окрім прямої загрози життю, війна та її наслідки можуть викликати як фізіологічні (сон, харчування, звички), так і психічні зміни (роздратування, тривожність, плаксивість, пригніченість тощо).

Залишаючись у містах та селах, які постійно обстрілюються, люди  починають звикати до прильотів, відсутності зв’язку та світла тощо.

Без адаптації було б набагато важче, говорить психологиня. Однак, разом з цим деякі люди починають нехтувати власною безпекою.

Можна помітити сумну закономірність: після прильотів із трагічними наслідками люди більше дбають про власну безпеку, але потім звичка знову бере своє, – зазначає Дар’я Данілова.

Лишатися вдома чи евакуюватися, кожен обирає сам. Головне, зробити цей вибір свідомо та нести за нього відповідальність.

Дайте чесну відповідь на питання: «Чи є умова, за якої я виїду, що конкретно має статись?»

“Ментальне здоров’я починається з фізичного. Ви повинні розуміти, як забезпечити побут, якщо немає світла, чи є запаси їжі та води, а також вміти підтримати себе, коли важко”, – говорить Дар’я Данілова