«Боюся, що дітей заберуть»: родини з прикордоння Сумщини змушують евакуюватися
У родин з дітьми на прикордонні Сумської області більше не питають, чи хочуть вони поїхати з дому у невідомість, чи ні. Евакуація стала обов’язковою.
Новий репортаж Кордон.Медіа – це історії трьох родин з Сумщини: Валентини з Мезенівки, Олександра з Угроїдів Краснопільської громади та Ірини з Білопілля.
Всі вони різні, та обʼєднані однією темою – евакуація дітей. Як облаштувалися на нових місцях та з якими проблемами стикнулися, дивіться у відео.
Нині в Сумській області проживає більше 30 тисяч переселенців. Евакуація продовжується, але основною проблемою людей є те, що вони не знають, куди їм подітися після того, як вони покинуть свої рідні домівки.
У Сумах є три гуртожитки для ВПО, але місць там не вистачає, та й умови для проживання з дітьми не всім підходять. Оренда квартири також не всім по кишені, адже виплати від держави складають 2 тисячі гривень для дорослого і 3 тисячі – на дитину.
Також у Сумах вже третій рік поспіль говорять про те, щоб побудувати модульне містечко, але коли завершиться будівництво, яке ще навіть і не розпочалося, наразі нікому невідомо. Тож де і як жити людям, які втратили свої домівки?
«Тільки заради дітей сюди повернулася»
Валентина – жителька села Мезенівка Краснопільської громади, розташованого практично на кордоні з росією.
Через щоденні російські обстріли в’їзд на територію села дозволений лише дорослим. Валентина остання залишалася у селі з дітьми, інші родини з неповнолітніми вже виїхали.
Екіпаж «Білих янголів» вивіз родину до Краснопілля, а потім вони поїхали до гуртожитку в Сумах.
«Ми вже виїжджали до Сум раніше, нам давали тут кімнату. Плакали тиждень, дуже додому хотілось, а потом побули трохи, і поїхали знов додому… А тепер вже закон підписали: якщо з дітьми не виїдеш, то виселяють, дітей насильно вилучають, довелося заради дітей сюди повертатися», – розповідає Валентина.
Жінка говорить, що у Мезенівці вже немає жодної дитини – усіх вже вивезли. Вона показує свою кімнату, говорить, що будь-яких скарг чи нарікань на тутешнє життя не має: кімната хороша, дали постільну білизну, до того ж є де помитися, випрати речі. Розповідає, що їм привозять обід, а сніданок та вечерю вона готує сама:
«З дому їхала – картоплі трохи привезла, цибулі, готую супчик, картошечку. Чай, цукор, масло – усе це є»
Діти продовжують дистанційно навчатися у своїх школах (Славгородській та Мезенівській), заняття не пропускають, говорить пані Валентина.
Родина живе на виплати ВПО (це 2 тисячі гривень на дорослу людину і 3 тисячі на дитину – тобто, для цієї родини виплата становить 8 тисяч гривень) і виплати для малозабезпечених – це ще 6 тисяч. Цих грошей, говорить жінка, ледве вистачає на задоволення базових потреб родини та на продукти.
«Плануємо пробути тут до весни, а надалі воно вже, може, і скінчиться, дай бог…», – каже Валентина.
Мама і діти мріють про повернення додому:
«Дома все своє… Тут на вулицю не можна, бо повітряна тривога, бахкає – вони назад забігають. Там, вдома, уроки скінчилися – малий пішов у піску гратися, м’яч ганяти. А тут сидять у телефонах весь час»
Наразі ж в’їзд до села з дітьми категорично заборонений.
«У Сумах хоча б артилерія не стріляє…»
Батько-одинак Олександр із села Угроїди Краснопільської громади самотужки виховує синів: його дружина померла два роки тому. Цій родині довелося покинути свою домівку ще у травні 2024 року, тому що їхня квартира потрапила під російський обстріл.
Тоді Кордон.медіа працювали на місці події, і Олександр розповів, що шукає квартиру у Сумах. Відтоді наші підписники запитували, чи потрібна чоловікові якась допомога, чи змогли вони знайти квартиру.
Тож ми зв’язалися з цією родиною і дізналися, як вони облаштувалися на новому місці.
«Коли у нас вдома прилетіло, то повилітали вікна, і жити там було просто неможливо. Тепер ми винаймаємо квартиру в Сумах», – розповідає Олександр.
Виплати для цієї родини становлять 8 тисяч гривень ( по 3 тисячі на кожну дитину і 2 тисячі – на дорослого).
Олександр розповідає, що з цих коштів 5 тисяч віддає за оренду житла, ще півтори тисячі йде на комуналку. За продуктами він їздить в Угроїди. Говорить, нещодавно їздив у своє село з дітьми, бо дуже просилися, тож провідали дідуся з бабусею – батьків Олександра.
«У Сумах хоча б артилерія не стріляє … А так страшнувато, шахеди летять. Діти бояться. Але що робити?», – говорить чоловік.
Меншому сину Жені 6 рочків, старшому, Максиму, – 13. Діти навчаються онлайн в Угроїдській школі.
«Звісно, хотілося б, щоб до школи ходили, особливо Женя – у нього перший клас, важкувато йому навчатися онлайн. Але поки що так…», – розповідає батько.
Мама померлої дружини Олександра, пані Тамара, теж живе з родиною. Говорить, що квартира їй подобається, бо змогли організувати особистий простір для кожного члена сім’ї.
Одна з проблем – ніде сховатися під час тривоги: підвал у будинку зачинений, а укриття – далеко. Тож діти сидять у найбільш безпечних місцях в межах квартири.
Що таке «команда №1»?
Ірина – жителька Білопілля. Оскільки там проходить примусова евакуація дітей, то жінці необхідно виїхати разом зі своєю донькою, але, якщо вона це зробить, то втратить роботу.
Ірина займається питаннями евакуації дітей у Білопіллі: працювати дистанційно упродовж тривалого часу вона не зможе, тому ходить на роботу, а разом з нею – і донька, яка там і навчається, і відпочиває.
Жінка працює головним спеціалістом з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту та мобілізаційної роботи у Білопільській міській територіальній громаді. Безпосередньо займається питаннями організації евакуації населення, і зокрема дітей.
«У нас зараз оголошена примусова евакуація родин з дітьми. Це все дуже боляче, бо я теж мама, і я повинна сама собі в першу чергу розповідати про те, що це небезпечно, що треба вивозити дітей, і я дуже розумію кожну маму, кожного тата, кожну родину, яка стикнулася з цією проблемою», – говорить Ірина.
Вона переконана: найгірше – те, що їхати людям нікуди.
«У більшості людей тут, на місці, свої будинки, свої квартири, своє житло, а поїхати кудись далеко, не маючи абсолютно нічого і взявши з собою невелику кількість речей, – це дуже важко. Важко адаптуватися, дуже важко взагалі знайти роботу… У мене така ситуація, що я не можу зараз покинути роботу і поїхати», – розповідає Ірина.
Але додає, що на випадок настання екстреної ситуації у них зібрана «тривожна» валізка, і сподівається, що виїхати допоможуть «Білі янголи».
«Важко кинути все і поїхати, почати все з нуля, психологічно важко. І я розумію, що якщо виїжджати, то ми можемо виїхати і назавжди, і залишитись без роботи. А єдиний дохід нашої сім’ї – це моя робота, тому молимося, щоб все наладилося, щоб все ж таки скоріше була перемога», – каже Ірина.
Але жінка розуміє, що безпекова ситуація може погіршитися, і тоді доведеться кидати все і їхати, як це вже зробили родини з 5-кілометрової прикордонної зони.
Ну, а поки що вдома маленька Аня перебуває разом з дідусем та навчається у другому класі онлайн.
Дівчинка з прикордонного міста знає, що є «команда №1», яку вони придумали разом із мамою, – це означає, що, коли мама так каже, то треба бути напоготові, кидати усі свої справи й швидко йти у підвал.
Ірина розповідає, що, коли у місті більш-менш тихо, вона бере доньку з собою на роботу.
«У нас є прокладений маршрут по місту, де ми знаємо, що є укриття, підвали, щоб у випадку чого ми могли заховатися», – розповідає Ірина.
Читайте також:
Дітей на Сумщині евакуюють примусово: куди везуть та що буде з батьками, котрі не хочуть їхати?
З Річківської громади на Сумщині вивезли всіх дітей
На Сумщині з небезпечної зони вже евакуювали майже 7 тисяч дітей
Згорілі будинки та безлюдні вулиці: життя в Угроїдах під ворожими обстрілами
Перше модульне містечко збудують у Сумах: який матиме вигляд та коли там будуть жити люди?
