«По звуку знаємо, що і куди летить», – мешканці Юнаківки про життя під російськими обстрілами
Цей репортаж Кордон.Медіа – про життя за лічені кілометри від ворога, в умовах практично щоденних російських обстрілів. Наша знімальна група знову побувала у Юнаківці.
Село розташоване менш ніж за 10 кілометрів від росії. Ворог щодня бʼє по Юнаківці різними видами зброї. У селі може не бути світла і два, і три дні, відповідно, води і зв’язку теж немає.
Про те як живуть люди в таких умовах, звідки беруть продукти харчування і чому досі не виїздять, дивіться й читайте далі.
«Ракети дуже близько летіли від мого дому, – розповідає Сніжана, жителька Юнаківки. – Дуже страшно, коли гепають… Як не обстрілюють – то вже нам радість. А так і дрони летять, і все інше. У мене в будинку вікна всі забиті фанерою: неподалік ракетою вдарили, то всі вікна й повилітали… Світло у нас є, але коли стається пошкодження лінії, тоді виключають. Найбільше ми 4 дні без світла сиділи. А щоб зв’язок зловити, виходжу на город, бо він у мене на висоті, а внизу не ловить».
Втім, їхати зі своєї домівки пані Сніжана поки що не планує. Говорить що люди в селі є, і автобус ходить. А от як автобусний маршрут скасують, тоді багато хто з села вимушений буде поїхати, бо наразі більшість питань люди вирішують у Сумах.
Не виїжджає з села й Дмитро:
«Невістка моя виїхала, живе в Сумах. А ми за городом дивимось, за хатою. Траву ось кошу. Гуманітарку нам привозять, десь раз на місяць».
На питання, як реагує на обстріли, чоловік відповідає, що вже звик і не ховається:
«Мені вже 63 роки. Накриють – так накриють… Але дружина боїться».
Інша мешканка села, пані Євгенія, показує вибиті вікна своєї оселі. Це сталося після останнього прильоту ворожого дрона.
«І сьогодні вночі били рашисти прокляті! І кожного дня б’ють по нас. Вони нас знищують. Але ми згуртовані, людям не байдуже наше село. Ми багато чого вже пережили, і це переживемо», – впевнена Євгенія.
Окрім звичайних магазинів, продукти в Юнаківці можна придбати у так званому магазині на колесах: тричі на тиждень з Великої Рибиці приїздить фургон зі свіжим хлібом та іншими продуктами, і зазвичай люди чекають на зупинках, або ж продавці заїжджають безпосередньо на вулиці.
«Возять усе: хліб, булочки, масло, ковбасу, напої, оцет тощо… З цієї машини купувати вигідніше, аніж у магазині, бо в них націнки менші. Нормально ми живемо! А обстріли – так подивишся, що не у твій бік летить – то ще нічого. А як у твій – тоді лізеш у погріб… Часто десь поруч свистить, бахкає. Якось сиділа на лавці, а воно ось там, близько, – два прильоти. Ти ж не ждеш його…», – розповідає пані Людмила.
Інша мешканка села, теж Людмила, підтверджує, що обстрілів багато. Якось російський снаряд упав у жінки за сараєм, і вона дивом тоді не потрапила під удар:
«Уламками посікло дах, вікна ворота. Якби я тоді заскочила у двір, мене б тими уламками й вбило б…»
Пані Наталія вже два місяці в селі не живе, але щодня приїжджає сюди на роботу. Зранку з Сум – автобусом до Юнаківки, назад – теж якимось з рейсів. Говорить, що зараз людей їздить більше, бо це – сезон, коли треба дбати про господарство та городи.
Сьогодні в Юнаківці працює лише два магазини. Ось це один з них: його росіяни обстрілювали вже неодноразово. Востаннє це сталося приблизно два тижні тому – ударили з артилерії.
Тут днями може не бути світла, але у власників є генератор. Люди часто приходять сюди за хлібом з місцевої пекарні і просять не зачиняти магазин.
Приміщення вже було неодноразово пошкоджене, розповідає власниця магазину пані Галина:
«У ніч на 16 червня був приліт, повилітали всі вікна, двері, решітки, всі вітрина були перебиті, купа пошкодженого товару… Звичайно, руки опускаються, вже нічого не хотілося робити, але прийшли люди, звичайні сільські чоловіки й жінки, і упродовж доби вони допомагали відновлювати магазин. Вивезли все сміття, перебитий товар разом зі склом та штукатуркою. Я завезла новий. І в ніч на 20 червня – новий удар! Слава богу, що вночі, а не вдень, бо тут зазвичай багато людей».
Гроші в селі зняти з карток немає де, для цього доводиться їхати в Суми, а таку можливість має не кожен. Але й розрахуватися карткою в магазині можна тільки тоді, коли є світло. Тож тим, хто не має готівки, доводиться чекати, поки світло увімкнуть, і тоді вже робити покупки.
Жителька Юнаківки пані Лариса розповідає, що її життя минає на колесах, бо постійно доводиться їздити між селом та Сумами:
«Тут же кури і хата! Але ж спокою немає, то частково виїжджаємо, то в Сумах живемо, то тут. І так багато хто робить. Прилітає кругом. Інтернету в нас давно вже нема, додзвонитися кудись дуже важко».
Дітей в селі мало, говорить Лариса, їх по більшості повивозили.
Матеріал виготовлений за сприяння Міжнародного фонду страхування журналістів, за підтримки European Centre for Press and Media Freedom (ECPMF), Federal Foreign Office Germany, Voices of Ukraine as part of Hannah-Arendt-Initiative.
Читайте також:
Ревізія укриття в Юнаківці та чому попри обстріли люди не покидають домівки
«Хочеться додому»: жителі прикордоння Сумщини вимушені покинути свої будинки через постійні обстріли
Троє загиблих та четверо поранених: наслідки ударів КАБами по Сумщині
