Як живуть під обстрілами люди у прикордонній Юнаківській громаді

Олеся Боровик

11 Жов 2024

Скопіювати посилання

Ще донедавна багатолюдні громади Сумської області на кордоні з Курщиною (рф) нині майже спорожніли. Місцеві жителі виїхали під час евакуації, їхні будинки розбиті ворожими авіабомбами. Інфраструктура відновленню не підлягає.

Та все ж там лишаються люди. Хоч і не багато їх, але в умовах без світла, газу та зв‘язку намагаються облаштувати своє життя.

Як це вдається жителям Юнаківської громади – далі в репортажі Кордон.Медіа.

На подвір’ї 73-річної мешканки прикордонного села гавкає рудий пес, цвітуть осіннім пишним цвітом рожеві троянди. У металевому паркані – дірки чи то від куль, чи від уламків.

«Людей ви тут і не знайдете. Я одна, як бабка чорнобильська…», – так говорить про себе жінка.

На питання, чому не виїжджає з небезпечного місця, жінка відповідає, що не буде цього робити, адже тут її дім, її земля.

«Одного сина я поховала. Другий служить, був поранений, має кілька контузій», – розповідає вона нашим воєнкорам.

Світла в селі немає вже третій день поспіль, а буває так, що й тижнями воно відсутнє. А як нема світла, то й води теж немає. Не працюють пошта, сільрада.

«Живемо як на пороховій бочці. А жити ж все одно треба», – говорить жінка.

На території, яка підлягала евакуації, а це прикордонні населені пункти, зараз залишилося близько 100 людей, але вони постійно переміщуються, то туди, то сюди: виїжджають, приїжджають, отже, точну кількість назвати не можна.

Колись пожвавлені вулиці зараз вже позаростали чагарниками, серед яких подекуди бігають коти та собаки.

Наша знімальна група вирушає до будинку місцевого електрика, який залишається на місці, тож саме завдяки йому у людей хоча б через деякий час після прильотів та пошкоджень з’являється світло.

Нас зустрічають невеличкий пес, що привітно махає хвостом, та господарка будинку пані Надія, яка розповідає, що у селі залишилося дуже багато покинутих господарями домашніх тварин.

«Собак, котів покидали, потікали. Я їх по всьому селу годувала, он, дивіться, скільки їх у дворі, – показує своє хвостате «господарство» Надія. – Жалко мені їх. Нікуди звідси не поїду, не кину…»

Крім покинутих тварин, пані Надія доглядає ще за старенькими немічними односельцями, які залишилися в селі наодинці зі своїми проблемами.

Жінка показує саморобне укриття на своєму подвір’ї, куди вони ховаються під час повітряних тривог. Люди намагалися зробити його максимально комфортним, наскільки це було можливо, для довгого перебування: тут є й ковдри, і спальні місця, і продукти.

Не може залишити напризволяще покинутих у селі тварин і пані Людмила:

«У мене 11 кішок і собака. Вони – не мої, у мене було дві кішки. Але почалася війна, люди повикидали своїх улюбленців і поїхали. Я, щоправда, теж виїжджала, але пройшло 4 доби, і я подумала: вони ж там голодні! І повернулася».

У квартирі пані Людмили після російських обстрілів обсипалася стеля, повилітали вікна. Також в будинку сильно пошкоджений дах, вщент розбитий паркан. Жити там наразі неможливо, тож жінка ночує не вдома, а у друзів.

«Раніше тут була дуже гарна клумба, кущ бузку», – показує вона місце у дворі, де зараз замість квіткової краси – вирва від ворожого снаряду.

На яблуні висить одиноке яблучко. Це все, що залишилося від саду пані Людмили.

Жінка розповідає, що від чергового прильоту сильно постраждали її сусіди:

«Вони сиділи на лаві біля пошти, коли стався вибух. Чоловікові ногу відірвало, жінка теж постраждала, їй гроші збирали усім миром на операцію».

У Юнаківській громаді практично знищена вся інфраструктура, хліб людям привозять кілька разів на тиждень, рідше постачають гуманітарку. Всі служби вже з села евакуювалися.

Це школа в одному прикордонних сіл Юнаківської громади. Тепер тут суцільні руїни: росіяни скинули на навчальний заклад кілька КАБів, а потім ще впродовж кількох днів робили повторні удари, і, за приблизними підрахунками, на ці стіни прилетіло десь до 10 авіабомб. Навряд чи можна буде це все відновити.